Wiktor Petrow. Mapowanie twórczości pisarza

Hic sunt leones – тут живуть леви. Цими словами на римських та середньовічних мапах позначували простір, досі не відкритий, території недосліджені і небезпечні, землі незвідані і невідомі. Для кожного «картографа», який живе спокусою охопити і зраціоналізувати увесь простір і створити його репрезентацію, оця латинська фраза становить невід’ємну частину праці, межу, без якої мапування не може існувати. Там, куди не сягає олівець «картографа», де закінчуються лінії карти, виринає біла пляма. Її швидко заселяють леви, дракони, морські чудовиська – метафори незвіданого і невідомого, що манить і живить уяву. З цим мітичним бестіарієм матиме справу кожний, хто увійде у складний світ життя і творчости Віктора Петрова (1894–1969), інтелектуала, якого доробок віддзеркалює основні модернізаційні течії ХХ століття. Література завдячує йому мовою для осмислення «знедійснення дійсности», процесу, в якому форми життя радикально змінюють свій стан, відслонюючи дискурсивну сутність плинної сучасности. У світі автора Без ґрунту усе застигле, що становило незмінну основу мислення про людину та її світ, розтає, мов сніжинка на теплій руці Доктора Серафікуса. Метафора мапи, як і сам процес мапування, що надихали авторів монографії під час досліджень спадщини Петрова, розкривають її проблемні місця. Фігура лева не зникає внаслідок копіткого процесу розширення меж карти, лев лишень перевтілюється: описане завжди можна описати ще детальніше, достовірніше. Складний світ життя і творчости Віктора Петрова надалі заселяють леви, цей світ чекає свого картографа.

Hic sunt leones – tu zamieszkują lwy. Takimi słowami na rzymskich i średniowiecznych mapach określano przestrzeń dotąd nieznaną, terytorium niezbadane i nieodkryte. Dla każdego „kartografa”, który żyje nieodpartą pokusą objęcia i zracjonalizowania całej przestrzeni oraz stworzenia jej reprezentacji, ta łacińska fraza stanowi istotną część jego pracy, granicę, bez której mapowanie nie może zaistnieć. Tam, gdzie nie sięga ołówek „kartografa”, gdzie kończą się kontury mapy, pojawia się biała plama. Wnet ją zasiedlą lwy, smoki, potwory morskie – metafory tego, co nieznane i niezbadane, co mami i karmi fantazmat. Z tym mitycznym bestiarium będzie mieć do czynienia każdy, kto wkroczy w złożony świat życia i twórczości pisarza ukraińskiego Wiktora Petrowa (1894–1969). Intelektualisty, którego droga myślenia odzwierciedla główne nurty modernizacyjne XX wieku. Literatura zawdzięcza mu język do wyrażenia „odrealnienia realnego”, procesu, w którym formy życia radykalnie zmieniają stan skupienia, odsłaniając swoją dyskursywną istotę w płynnych czasach nowoczesności. W świecie autora Bez gruntu wszystko, co stałe, co stanowiło niezmienny fundament myślenia o człowieku i jego świecie, rozpływa się niczym płatek śniegu na ciepłej dłoni Doktora Serafikusa, bohatera jego powieści. Metafory mapy, jak i sam proces mapowania stanowiły dla autorów monografii inspirację do badań twórczości pisarza, zgłębienia jej problematycznych miejsc. Figura lwa nie znika wraz ze żmudnym poszerzaniem granic mapy, lecz ulega przeistoczeniu: to, co opisane i zbadane, można ująć bardziej szczegółowo, jeszcze bardziej adekwatnie. Nadal zamieszkiwany przez lwy, złożony świat życia i twórczości Wiktora Petrowa czeka na swego „kartografa”.